уна-унсо: УНА-ДОНЕЦЬК( СТАТТІ Побратимам по той бік грат )

Web Hosting by Netfirms | Free Domain Names by Netfirms

СТАТТІ



Головна
Історія
Події
Новини
Статті
Наш Край
Форум


УНА-УНСО В ІНТЕРНЕТ
	una-unso.org
	Київ
	Чернівці
	Одеса


ЗВ'ЯЗОК
		una_donetsk@ ukr.net
		ICQ: 171300882


КОРИСНЕ

Наш банер

Побратимам по той бік грат

Лист Руслана Зайченка, члена Проводу УНА-УНСО, ув'язненого у "справі 9-го березня"
"ЗМІНА"

По той бік ґрат, де Кучма.
І тому невідомо, де ще більша тюрма.
По суті, ми всі за ґратами. Та по мій бік, зрозуміло, вже не може бути ніяких облудних розмов про демократію та правосуддя. Лише хіба коли вивозять в цирк, тобто на судове засідання.

Аналогії з цирком не випадкові. Там в клітках тримають благородних звірів: левів і тигрів, а навколо них бігають і дзявулять нацьковані рудим клоуном - шавки. Але і за ґратами ми лишаємось, як і наші попередники - козаки, вільними людьми. Тому й перебуваємо тут, що являємо для свинопасів, котрі дорвалися до влади, найбільшу небезпеку.

Байда-Вишневецький і на турецькому гаку кричав: “Ясса !“ - я вільна людина.

Простолюдини-свинопаси із хворобливим задоволенням видавали боярам Петра І схоплених по плавнях своїх знесилених захисників - козаків.

Нинішні свинопаси при владі, керовані ницістю, жадібністю, боягузтвом, за 10 років незалежності довели Україну до зубожіння, перетворивши на країну втрачених можливостей . Унікальний шанс, наданий нам історією, вони використали для самозбагачення. При владі опинилися голови колгоспів та парторги заводів. Раніше вони крали збіжжя з комори та вивозили за прохідну підприємств нержавіючі труби, будували хатки - хто в райцентрі, хто в Криму, вчили діток в столиці, каталися в Болгарію. Нині об’єктом розкрадання стала ціла держава: хатки на Канарах, дітки в Лондоні та Парижі.

Змінилися лише масштаби. Нинішня економічна стабілізація при абсолютному виснаженні та зношенні виробничих потужностей може закінчитись “аргентинською коліївщиною”.

З переляку віддали задарма ядерну зброю на $24,3 млрд., на таку ж вартість підірвали ракетні шахти, не отримавши нічого взамін. Із жадібності замість державного бюджету поклали до власних кишень $32,7 млрд. від продажу звичайних озброєнь, віддали Москві заощадження наших співвітчизників. І це лише мала частка вкраденого в українського народу. Тепер вони виють про відсутність коштів для виплат зарплат, пенсій, повернення заощаджень. Не кажучи вже про поновлення виробничих потужностей, підйому економіки, розвитку науки та культури.

Але їм все мало. І гнаний жадібністю наш “ґарант” випрошує мізерні подачки в Заходу, канючачи, неначе Паніковський: “Дай мільйон, дай мільйон!”. За гроші вони підуть на будь-який злочин, зраду. Євросоюз, НАТО та МВФ начебто-таки умовили наших квіслінґів і петенів прийняти 8 млн. біженців з Азії. Їм, зрозуміло, доступ до виділених кредитів та фінансової допомоги, нам - зграї грабіжників та гвалтівників на наших вулицях і шляхах, наркотики в кожну школу, спів муедзинів, праця нас на їхніх полях для вирощування їхнього маку для наркотиків нашим дітям. Датська Народна Партія, лише вдруге беручи участь у виборах, стала третьою серед великих партій країни; отримала більше 12% голосів, подвоївши кількість парламентських мандатів, використавши плакат із зображенням датської дівчинки і надписом: “Коли вона вийде на пенсію, у Данії буде мусульманська більшість”. Чи не таке майбутнє готує нам нинішня влада? Та їм байдуже - їхні діти, на відміну від наших, вчаться по Європах та житимуть на Карибах.

Ми зобов’язані змінити нинішній неприродний стан речей. Ми, ті єдині, хто, на відміну від абсолютної більшості псевдопатріотів, не злякався, не продався, не розколовся, не зрадив. І тому єдині маємо право на розвій національної ідеї. Організація вже давно виросла з коротких штанців банальної політичної партії, стала всеохоплюючою ідеєю, смислом буття. Вибухом, протуберанцем, чином. Як колись козаки, як перші християни.

Навіть могутні римські імператори не змогли перемогти християнську ідею, а тут якийсь голімий парторг тужиться розібратися з нами.

Мене затримали одразу після інтерв’ю, даного в прямому ефірі одній з київських радіостанцій, де мене попросили прокоментувати вимоги Медведчука до Верховної Ради заборонити УНА-УНСО. На що я відповів, що з таким же успіхом можна “повернуть северные реки вспять”, відмінити закони гравітації, примусити Сонце сходити на Заході, а Медведчуку оголосити війну Сполученим Штатам і ввести крейсер “Варяг” в акваторію київського водосховища. Недавні недолугі намагання розколоти організацію закінчилися закономірним нетривалим смородом (яким несе від нинішнього правлячого режиму) в пресі.

Мої вітання смілянським хлопцям, на котрих зараз чиниться шалений тиск. В Древній Грецій, найдревнішій демократії в світовій історії, поліційні функції виконували виключно раби, вільні люди гидували цим ремеслом. Здавалося, століття формування поняття лицарства та офіцерської честі змінили давні звичаї. Але не в нашій країні. Раби при погонах і посвідченнях дозволяють свинопасам ставити нужники на могилах козацьких ватажків у Трахтемирові та вигулювати собак серед козацьких хрестів. І ці раби ще й мають нахабство щось пашталакати вам, хлопці? Та вони у присутності вас, вільних людей, і рота не мають права розтуляти.

Ці “орли боєвиє” вже довели свою спроможність 9-го березня, коли найвідбірніші з 508 тисяч українських міліціянтів втратили 42 кийки, а один із них отримав характерне поранення - синець на гузиці. Цікаво, як тепер в кримінальному світі зветься київський підрозділ “Беркуту” після того, як їх строєм водять в якості потерпілих на нашу циркову виставу, часом не підрозділ “Тєрпіли”?

Цікаво, до якого рівня приниження свинопасами при владі здатні опуститися українські правоохоронці. В наскрізь брехливій сфабрикованій справі їх виставляють мало не лякливою отарою. Що в прислів’ї: “Міліції видали автомати, щоб у них не змогли відібрати пістолети”. Як тепер довести доцільність годування українським бюджетом армійських, міліцейських, есбеушних та інших генералів, кількість котрих вже напевне перевалила за п’ятсот, що вчетверо з лишнім раз більше, ніж у всьому колишньому СССР. Нас обігнала лише Колумбія, де влада надає генеральське звання чи не кожному сільському старості, аби той платив відсоток від проданого кокаїну чиновникам, а не ватажкам маоїстських партизан. Ось і заганяють українського правоохоронця в стан раба, роблячи жандармом над власним народом.

Наша Батьківщина, маючи всі шанси стати світовою потугою, стоїть нині перед реальною загрозою втрати незалежності. За Дмитром Донцовим, у всіх негараздах кожної держави винна виключно правляча еліта, що цілком підтверджується нинішнім станом і держави і “еліти”.

І тому обов’язок творення не псевдо-, а справжньої еліти лягає виключно на нас. І “вчитись, вчитись і ще раз вчитись”, як закликав своїх комсомольців Ленін після захоплення влади, потрібно вже нині, щоб у майбутньому, будучи при владі, котра необхідна лише як важіль для розбудови справжньої Української Держави, нічим не уподоблятись нинішньому недолугому правлячому бидлу.

“Будьте реалістами - вимагайте неможливого,” - сказав колись Че Гевара. І переміг.

Колись хвора меншовартісю та жадібністю українська “еліта”, зібрана в українській слободі Санкт-Петербурга, нараховуючи дві третини мешканців північної столиці, маючи братів Разумовських - чоловіка імператриці та українського гетьмана, не захотіла, не спромоглася, побоялася зробити цю імперію нашою. Це вони, Безбородьки, та інші фаворити з нашими прізвищами не підтримали, не допомогли Катерині ІІ у її прагненні перенести столицю на береги Дніпра, на місце минулої Кодацької фортеці, неподалік нинішнього Дніпропетровська. Туди, де б злиденне російське та німецьке дворянство, одружившись з багатющими шляхтянками з місцевих козацьких родів, розчинилось в навколишньому потужньому українському морі, породивши вже нашу, українську еліту, так на жаль не нашої таки імперії. Хтось вчасно допоміг Катерині ІІ піти з життя, перешкодивши здійсненню небезпечної імператрициної мрії.

Це тодішній парторг Грушевський видавав для ув’язнення москалям Міхновського. Це він, парторг Винниченко, розпустив українську армію і арештовував Коновальця. Це він, парторг Петлюра, видавав наказ стратити улюбленця армії, нащадка древнього козацького роду, полковника Болбочана, котрий не отримав жодної поразки і трьома батальйонами зайняв Крим. Це совіцькі парторги репресіями, голодомором, атаками “чорних рот”, асиміляцією допомагали зменшити чисельність української нації з 81-го мільйона (81, 195) при 77 млн. 791 тис. росіян (згідно перепису 1929 року), до нинішніх 42 мільйонів.

“Ми є третьорозрядною державою. Ми повинні до кінця століття піднятися до рівня європейських держав. Ми увійдемо в наступне століття найпотужнішою державою світу”. Це слова з маніфесту японських патріотів початку 19 століття. Це відтоді японці вважають, що стовп, котрий підпирає небо, називається Японія, переконливо довівши, що лише на основі звичаїв, поглядів, моралі, ментальності нації можлива розбудова держави. Особливо на кодексі честі її воїнів.

Самураї, на відміну від нас, не мали Січі. Але японці, взявши на озброєння самурайський кодекс жертовного служіння батьківщині, створили чітку систему побудови найпотужнішої в світі економіки.

Після нищівної поразки у війні, пекла атомного бомбардування, окупації, вони вже в 64-му стали господарями Олімпійських ігор. Тому, саме воїни, а не людці з роздвоєними язиками, котрі не здатні за десять років вивчити мову народу, котрим попихають, саме воїни повинні очолити націю, стати справжньою елітою.

Ми маємо свої, яскраві зразки служіння Вітчизні і народу, коли за козацьким кодексом найпершим обов’язком було визволити побратима з неволі, а найбільшим щастям - загинути за Ойчизну. При 12-ти мільйонах населення (Московія нараховувала 9 млн.), 40-ка тисячах мешканцях Січі, кількість козаків рідко доходила до 12-ти, максимум 15-ти тисяч. Чим не пряма аналогія з УНСО?

Прибулі на Січ, “молодики”, пройшовши тривале, від двох до семи років навчання, проходили ще й ініціації - надзвичайно складне випробування, котре не кожен міг пройти та наступне посвячення. Характерні були покарання - за крадіжку могли забити киями, а за вбивство такого ж брата-козака - однозначно закопували живцем в землю. Багатодітна українська сім’я, не обтяжена статками, найкраще учила, годувала, одягала найміцнішого і найрозвинутішого сина. І коли “лежні”-козаки поверталися з Великої України на Січ, українські матері виводили на шлях своїх найкращих, найулюбленіших синів-підлітків, майбутніх джур-молодиків, і самі підсаджували в сідло козацького коня. Уявіть, наскільки сягала відпорність української нації, жертовність українських матерів, котрі посилали своїх синів чи не на відворотню загибель в бою з ворогами. Згадайте і струнку систему народовладдя та правосуддя, про армію, про весь народ в часи Козацької України - держави вільних людей.

На що ж наш народ перетворили нинішні язикороздвоєні?

Таки на нас, козацьких нащадках лежить святий обов’язок - створення справжньої еліти, розбудови справжньої Української Держави, продукування вчинків, творіння в кожному українському місті, містечку, селі новітніх християнських общин, самурайських шкіл, козацьких січей.

Над нами тяжіє: “Лише ми, більше нікому, інакше не стане України”. Закон грузинського царя Георгія І гласив: “Гріхи людей освічених і вчених тяжчі за гріхи людей темних”. Що означало, що людина, наділена владою, отримувала в декілька разів тяжче покарання за скоєний злочин, ніж звичайний громадянин.

Саме ми повинні домогтися, щоб злочинці, котрі використовують владу для власного збагачення, понесли справедливе, тобто саме таке, покарання. І в подальшому закріпити таке положення в кримінальному кодексі.

І поклястися один одному, і кожен самому собі, що будемо нещадно карати кожного із нас, хто хоч трохи зрадив священному обов’язку служіння народу.

Бо нам перемагати, нам розбудовувати націю, міняти її психологічний тип - з лякливих, жадібних хохлів на гордих, шляхетних українців.

Як колись козаки, котрим, на жаль, цього зробити не вдалося.
Нам - обов’язково вдасться.

Слава нації!
Ясса!

Київ
Прес-центр УНА-УНСО