Українське відродження на Донеччині й Луганщині в 1917-22 роках, частина I

Олександр Добровольський. 26 років. Віросповідання -прихожанин УПЦ Київського патріархату. Освіта - 2 курси істфаку (Донецький університет), півтора дефаку, курс філфаку й курс начфаку (Слов'янський педінститут). В національному русі - з 1989 року. В 1992 - командир Донецької Крайової команди УНСО. Один з організаторів Маяцьких подій 1993 року. Постійний клієнт СБУ. Мав певні проблеми з міліцією й прокуратурою. Живе в Билбасівці.

З вибухом Лютневої революції в Росії, ожив українських рух по всій Харківщині й Катеринославщині.

Вже в березні 1917 року в найбільш віддаленому на схід Луганському повіті Катеринославської губернії утворюється Українська повітова рада на чолі з командиром 26 українського полку Малашко. В Луганську відновлює роботу товариство "Просвіта", есерівська газета "Голос крестьянина" публікує звернення повітної влади до українських патріотів з закликом утворювати загони "Вільного козацтва". Влітку 1917 року щойно сфомовані загони "вільних козаків" на повний хід проводять свої вишколи під керівництвом кадрових офіцерів згадуваного полку в самому центрі Луганська, чим одразу викликають лють і занепокоєння місцевих більшовиків.

Не залишаються пасивними й сусідні Старобільський,Бахмутський, Слов'яносербський повіти. У містах Лисичанську, Бахмуті і Слов'яносербську владу прибирають у свої руки осередки українських партій соціалістів-революціонерів й соціалістів-федералістів (УПСР і УПСФ) у спілці з російськими меншовиками та есерами. Як і по всій Україні, українська місцева інтелігенція відроджує роботу "Просвіт", одначе тепер вони проникають і в глухі села краю.

Українська патріотка й меценатка Христя Алчевька за своєю ініціативою й власним коштом організовує в слободі Олексіївці "Просвіту" з українською книгозбірнею, слідом за Б. Грінченком торуючи стежку до пробудження національної свідомості українців Донбасу.

Виникає перша українська преса. Так, 1918 р. в Бахмуті вийшов перший номер часопису "Вільне слово", де між іншим, були опубліковані вірші молодого Володимира Сосюри. Українське відродження поступово набирає темпів, змушуючи рахуватися з собою навіть тамтешні російські пресові органи. Починаючи з літа 1917 року звернення й статті з українського питання друкує елітарний "Южный край". З Донбасу український рух поширюється на Дон, головно, навколо Таганрогу, у містах Ростові й Новочеркаську, де існували великі українські колонії або пролягала українська етнографічна територія.

До глибокої осені 1917 року (а в Маріуполі й Луганську до грудня 1917) українські партії й війскові організації "Вільного козацтва" через своїх представників у радах тримають під контролем, окрім згадуваних Лисичанська, Слов'яносербська, Бахмута, міста Юзівку, Єнакієво, Слов'янськ, Гришине, Констянтинівку, Дружківку, Волноваху, Ясинувату, Авдіївку, повіти Бахмутський, Слов'яносербський,Ізюмський, Луганський, Маріупольський, Старобільський. Водночас, в вище означених 5 повітах утворені й діють Українські повітові ради, а в Маріуполі навіть окрема міська Українська рада.

На виборах до Всеросійських Установчих Зборів 1917 року блок українських партій переміг в Бахмуті, зайняв 2-е й 3-є місця з невеликим розривом по Маріупорлю й Луганську, Бахмутському, Слов'яносербському й Луганському повітах. Українські партійні осередки організовуються по більшості міст Донбасу, з особливим впливом в Константинівці, Єнакієвому, Бахмуті, Луганську. В центрах шахтарського руху - Єнакієво й Горлівці, діють "Просвіти"

На середину 1917 року стають українськими 24,25 і 26 полки колишньої царської армії. В містах їх квартирування - Маріуполі, Бахмуті, Луганську утворюються перші загони "Вільного козацтва" . Поступово рух "вільних козаків" поширюється за лінією Бахмут-Лисичанськ-Луганськ й окремо - у Маріуполі.

З відомих причин подати якусь систематизовану картину загалом поки що немає можливості, однак навіть наведених вже фактів досить, щоб говорити про могутній сплеск політичної активності донецьких українців 1917 - початку 1918 років, серйозність й перспективність їх тогочасного руху.

Коротко розглянемо його витоки й умови розвитку Політичний український рух на Донбасі охопив головно райони компактного проживання українців - бувші сотенні й полкові міста Ізюмського та Острогожського полків Слобожанщини і частини Самарської та Кальміуської паланок колишньої Запорізької Січі. Тут він мав найбільшу кількість своїх прихильників.

За адміністративним поділом, на сьогодні це складає 3/4 території Луганської та Донецбкої областей. Але відчувається брак загальної організації. Орієнтація на Катеринослав і Харків, як губернські центри, призводить до вичікування та нерішучості у діях.

Українським патріотичним організаціям не вдається охопити своєю роботою головну масу шахтарів, що призводить до втрати районів Юзівка-Берестове-Горлівка.

На відміну від більшовиків, що організовували загони Чер­воної Гвардії при кожному своєму партійному осередку, ідея ут­ворення “Вільного козацтва” на місцях ставиться почасти під сумнів (Ізюм), або взагалі не підтримується представниками ук­раїнських партій (Ізюмський повіт). На фоні загальної ейфорії з приводу переходу на бік Цент­ральної Ради трьох полків, розташованих у Донбасі, не вдається провести кампанії агітації й пропаганди серед інших деморалі­зованих військових частин розваленої російської армії, що вже навесні 1917 року призводить до негативних наслідків.

Розкладається і йде по домівках запасний полк, що стояв у Слов'янську, Червоною Гвардією ліквідовується 3-тя кавалерійсь­ка дивізія у Гришино (Красноармійську), відкрито переходить на бік більшовицької партійної організації один з двох полків Лу­ганська. Далі розвал прискорено наростає. У грудні 1917 розбрі­дається 26 український полк (Луганськ), того ж місяця роззброєно 25-й український в Бахмуті.

З втратою впливу на солдатські й шахтарські маси, розвалом свого запілля по повітах, на жовтень 1917 року в Донбасі скла­лися умови, коли влада Київської Центральної Ради була реаль­ною лише по тих містах та селах навколо них, де квартирують українські полки і діють організації “Вільного козацтва” (Маріу­поль, Луганськ, Бахмут). Осінь 1917 позначилася у нашому краї локалізацією українського руху в трьох вищезгаданих містах, перетворених місцевими українцями на бастіони українського руху Донбасу. Територія ж інших міст та повітів являла собою роз­бурхане море більшовицької анархії.